Як Північно-Кримський канал зламав життя тисяч українців

 Щоб напоїти кримську напівпустелю збудували каскад з шости водосховищ на Дніпрі, котрі покрили понад 500 тис. га родючих полів — втричі більше, ніж планувалося зросити в Криму. А скільки людських доль поламали?

55 років тому відкрили першу ділянку Північно-Кримського каналу, який пустив дніпровську воду до Криму. Редактор відділу Історія Олег Шама розповідає, як грандіозний за масштабами проект зламав життя тисяч українців, домівки яких опинилися на дні Каховського водосховища, але забезпечив півострів життєдайною вологою. Тепер ця жертва для України виявилася марною, зазначають Патріоти України.

17 жовтня 1963 року припало на четвер — звичайний робочий день. Але для багатьох жителів міст і сіл на Перекопському перешийку, який з'єднує Крим із материковою Україною, він став позаплановим вихідним.

Трохи південніше міста Армянська, в степу на березі ще порожнього русла Північно-Кримського каналу, зібрався багатотисячний мітинг. Трибуну закривала розтяжка висотою в людський зріст, на тканині великими літерами виведений напис Вітаємо тебе, Дніпро, на землі кримській! (Півострів на той час уже дев'ять років входив до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки).

Збоку сонно позіхали піонери з оберемками пізніх квітів. Із трибуни, імпульсивно жестикулюючи, промовляв Микита Хрущов, голова союзного уряду і головний комуніст країни в одній особі.

Оратор запевняв, що в СРСР от-от настане комунізм і навіть він сподівається пожити за цього ладу.

А для Криму ця епоха, продовжував Хрущов, уже настала: бо канал, який дасть півострову дніпровську воду, вже готовий, залишилося тільки урочисто його відкрити. Заради цього радянський керівник, власне, і прибув під Армянськ.

План зрошення степових просторів на півночі Криму затвердив ще Йосип Сталін, вождь народів, у рамках програми великого перетворення природи.

У 1951-му, за два роки до смерті Сталіна, почалося будівництво грандіозного Каховського водосховища під електростанцію. Сама ГЕС мала дати енергію всьому півдню України разом із Кримом. А штучне море на Дніпрі, яке утримувала її гребля, — зросити степи півострова на площі 165 тис. га.

Саме тому так тріумфував Хрущов у день відкриття каналу, виступаючи перед велелюдним натовпом.

Ніхто з присутніх, та й ніхто в усьому Союзі тоді не здогадувався, що Каховське море випаровуватиметься швидше, ніж припускали гідрологи. А сам Північно-Кримський канал, що дістався у 1971-му до Керчі, — втрачатиме більше 40% води, яка втікатиме через тріщини його штучного русла в землю.

Аби постійно поповнювати зникаючі запаси води, ще за Хрущова влада розпорядиться звести вище за течією Дніпра ще чотири моря-водосховища — крім наявного Запорізького з'являться Дніпродзержинське (зараз Кам'янське), Кременчуцьке, Канівське і Київське.

Восени 1963-го Хрущов навіть і збагнути не міг, що через 40 років, у 2003-му, на Загальноєвропейській конференції міністрів навколишнього середовища українська делегація представить доповідь про ефективність сталінсько-хрущовської водної спадщини. Її висновки будуть сумними: шість штучних водойм на Дніпрі покрили понад 500 тис. га родючих полів — втричі більше, ніж планувалося зросити в Криму. Навіть якщо враховувати, що дніпровська вода з Каховського моря живить ще й степи Донбасу, такий розмін угіддями виглядає вельми сумнівним.

Та й шість гігантських ГЕС у сумі дають зараз менше 4% усієї електроенергії, виробленої в Україні.