ГІБРАЛТАР

Гібралтар — британська заморська територія, розташована на вузькому гористому просторі на півдні Піренейського півострова; площа 6,5 км2. Управляється губернатором, якого призначає королева Великобританії. Політичні партії: Соціалістична лейбористська Гібралтару, Лейбористська Гібралтару, Демократична за британський Гібралтар. Назва «Гібралтар» походить від арабського імені Джабаль Аль-Тарік, що значить гора Тарік, або від Ґібр Аль-Тарік, що значить скеля Тарік. Цей термін пов’язаний із ім’ям Таріка бен Зіяда, армія якого висадилися в Ґібралтарі 29 квітня 711, розпочавши арабську експансію на Піренейський півострів.

У 1492 році Ґібралтар було відвойовано під час закінчення Реконкісти – тобто процесу завоювання християнськими (іспанськими, каталонськими, арагонськими, португальськими феодалами) території арабських еміратів Піренейського півострова, що були утворені часу ісламо-арабської експансії шляхом захоплення королівства вестготів. В Іспанії територію було захоплено 1704 року англійським адміралом Джорджем Руком (1650–1709), приєднано до Англії за Утрехтським договором 1713 року. У ХХ та ХХІ сторіччі мешканці Гібралтару підтвердили своє бажання залишатися британцями

Населення двічі вирішувало голосуванням зовнішньо-політичний статус территорії. Референдум 1967 року показав, що люди хочуть залишитися під управлінням Британії – 99,6% населення з правом голосу проголосували за належність до Великої Британії; проти проголосували лише 44 особи.

Але Іспанія в часи правління диктатора Франка продов-жувала пред’являти права на цю територію й у 1969-85 р. закривала кордон з нею. У 1989 році британський уряд оголосив, що зменшить штат військового гарнізону наполовину. Вивід наземних військ почався в березні 1991 року, але морські і повітряні сили залишилися.

7 листопада 2002 року населення вирішувало питання про «спільне, британо-іспанське правління». 98,97 відсотків з 88% взявших участь у волевиявленні знов проголосували «проти» іспано-британської влади, тобто «за» британське правління. Офіційна мова Гібралтару англійська, вона використовується в урядових установах і школах. Більшість місцевих жителів двомовні, і також говорять іспанською, через близькість Гібралтару до Іспанії. Однак через різноманітні поєднання етнічних груп, інші мови теж поширені. Берберською та арабською говорять марокканські громади, хінді і сіндхі говорять індійські громади, іврит є рідною мовою єврейської громади, мальтійською мовою говорять деякі сім’ї мальтійського походження.

Основні етнічні групи, відповідно за поданням імен до списків виборців, є британці (27%), іспанці (24%, переважно з Андалузії, і близько 2% з Мінорки), генуезці та інші італійці (20%), португальці (10%), мальтійці (8%), євреї (3%). Є також (менше 1%) представники інших народів, таких як марокканці, французи, австрійці, китайці, японці, поляки та данці.

Гібралтарці часто розмовляють Llanito (вимовляється: [λanito]). В її основі лежить іспанський діалект Андалузії зі значною домішкою британської англійської і елементів з мальтійської, португальської, італійської генуезької і Haketia (ладіно). Понад 500 слів Llanito, наприклад, є генуезького та єврейського походження. Гібралтарці часто називають себе Llanitos.

За даними перепису 2001 року, близько 78,1% католиків, Церква Англії — 7,0%, 2,9% повідомили, що не релігійні.

Внаслідок географічного розташування, Гібралтар — один з важливих стратегічних пунктів, що дозволяє контролювати вихід із Середземного моря і підходи до нього з Атлантики. Економіка Гібралтару пов’язана з обслуговуванням великого відкритого порту, британської військово-морської і військово-повітряної бази та іноземних туристів. Щодня через протоку проходять понад 300 торговельних суден. Для захисту морських ссавців в протоці урядом Іспанії запровадженні обмеження для суден — максимальна швидкість 13 вузлів (24 км/год).

Гібралтарська протока (англ. Strait of Gibraltar, ісп. Estrecho de Gibraltar, араб. مضيق جبل طارق‎) — відокремлює Європу від Африки та з’єднує Атлантичний океан і Середземне море. Іноді в арабських джерелах протоку називають Баб ель-Закат — Брама Милосердя, не пов’язуючи назву з іменем завойовника Тарік ібн Зіяда, як зазначається у більшості джерел.

На північному березі протоки знаходяться Іспанія разом з територією Великобританії Гібралтар, а на південному березі Марокко та іспанське місто Сеута.

Ширина протоки 14-44 км; глибина на фарватері 300 і 900 м. У Гібралтарській протоці на різній глибині течія направлена в протилежні сторони. Поверхнева течія, направлена в Середземне море, переносить у середньому за рік 55 198 км³ атлантичної води (середня температура +17° C, солоність вище 36‰). У глибинній течії, направленій в Атлантичний океан, протягом року проходить 51 886 км³ середземноморської води (середня температура +13,5° C, солоність 38‰). Різниця в 3 312 км³ обумовлена в основному випаровуванням з поверхні Середземного моря.

По берегах Гібралтарської протоки розташовані обривисті скельні масиви: Гібралтарська скеля на півночі і Джебель-Муса на півдні, які в давнину називалися Геракловими або Геркулесовими стовпами (грец. Ηράκλειες Στήλες, лат. Columnae Herculis).

Насправдi, з бiльш нiж 150 печер всерединi гiбралтарськоi Скeлi печера Святого Михайла є найбiльшою та найкрасивiшою. Утворена ще в неолiтичному перiодi, Cкеля надихала мандрiвникiв на колоритнi нарисовi рукописи вже з 45 року нашоi epи! Печеру Святого Михайла вiдвiдує понад 1 мiльйон туристiв на рiк, це перше, що треба побачити будь-якому вiдвiдувачу Гiбралтару.

Iснує легенда про iснування таємного природного тунелю вiд Гiбралтару до Мароко, й потрапити туди, начебто, можливо з глибин печери Святого Михайла. Нiкому, щоправда, не вiдомо, чи це дiйсно так. Але є безлiч iсторiй про людей, якi зникають у печерах, та iх бiльше нiколи не бачать.

Мечеть Iбрагiм-аль-Iбрагiм була подарунком короля Саудiвськоi Аравii. На ii зведення витратили коштiв в рoзмiрi 5 мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв. Ця мечеть є однiєю з найбiльших серед мечетей всix немусульманських краiн. Цiкаво, що багато гiбралтарцiв були збентеженi цим арxiтектурним проектом, реализация якого завершилася у 1997 роцi.

На території Гібралтару збереглася ендемічна рослина Iberis gibraltarica , яка на території Європи зустрічається лише тут.

Iberis gibraltarica — рослина з роду Iberis родини Капустяні, символ Гібралтарського природного заповідника.

I.gibraltarica родом з Північної Африки, а Гібралтар є єдиним місцем в Європі, де ця рослина росте в дикій природі. Ця низькоросла багаторічна рослина з соковитим зеленим листям, покритим тонким ворсом, виростає з тріщин у вапняку. Її суцвіття мають колір від блідо-фіолетового до майже білого і мають до 8 см в діаметрі.

Живою визитiвкою Гiбралтару є колонія маготiв - єдина на всьому європейському континенті колонія icнуючих в дикій природі мавп, яка, на відміну від колоній в Північній Африці, процвітає. В даний час налічується близько 300 тварин в п'яти зграях на Гібралтарської скелі, хоча випадкові набіги на місто можуть призводити до пошкодження особистого майна жителів країни.