Сніговий барс (ірбіс) - це найрідкісніший і найзагадковіший з усіх великих котів , монголи називають його Привидом гори, Сірим привидом, Володарем високих гір.
Це єдині кішки у світі, ідеально пристосовані для проживання у важкодоступних місцях, подалі від людей, на стрімких високогірних засніжених скелястих схилах з вузькими проходами, перевалами та ярами при температурі до -60С. Окрас хутра дозволяє барсу настільки ідеально злитися зі скелястими схилами, що видається, що він зникає на очах. І саме тому він є найменш вивченим серед великих кішок, зокрема, досі нема усталеної класифікації снігового барса - одні вчені вважають його спорідненим з тигром і відносять до розряду великих кішок, а інші — до роду пантер.
Вони не вміють ревти, гарчати, лиш мурчать як домашні кицьки. Хвіст — довгий, вкритий густим хутром. Щоб зігрітися, барси можуть обмотувати хвостом себе чи кошенят. Широкі лапи з вкритими хутром подушечками є природніми снігоступами. Живе, виховує потомство і полює ірбіс поодинці. Найактивніший вночі – в них чудово розвинені органи зору і слуху. Під час полювання може стрибати до 10м в довжину.
В дикій природі серед тварин в них нема ворогів - на території свого ареалу ірбіс знаходиться на вершині харчової піраміди, Кількість ірбісів зменшується через суворі умови та скорочення кормової бази. Єдиним ворогом ірбіса є людина. Статистика говорить, що лише 20% ірбісів знищують через красиве тепле хутро, для продажу шкіри, кісток, кігтів та зубів. Переважно барсів вбивають за те, що вони нападають на домашню худобу.
В Монголії – друга в світі за чисельністю, після Китаю, популяція снігових барсів (понад 1000 голів, а в 1960-х у всьому світі їх нараховували близько тисячі). Сьогодні його ареал - в 12-ти країнах Центральної та Південної Азії на висоті 3-5тис.м над рівнем моря. В багатьох з них ірбіс – символ сили, влади і шляхетності. Занесений до Червоного списку як «вид, що перебуває під загрозою зникнення».
Немає коментарів:
Дописати коментар