Кубер-Педі -«Нора білої людини», місто видобування білого опалу

Це невеличке шахтарське південноавстралійське місто Кубер-Педі, розташоване в одному з найменш населених та посушливих районів континента, у південній частині пустелі Вікторія.

Клімат тут суворий: температура вдень сягає 40-50°С , вночі ж, навпаки, доволі прохолодно, а опадів в середньому за рік буває лише 150 мм. Особливий «бонус» - піщані бурі. Що ж привело сюди людей і примусило залишитись та жити вже протягом більше як 100 років?

Причина – оті шматочки веселки, які, за легендами австралійських аборигенів, приховали під землею суворі духи. Це – дорогоцінний благородний опал, величезне родовище якого – близько третини світового запасу – почали розробляти тут ще 1915 року. До речі, спочатку місто називалось Опаловим полем, тільки з 1920 року отримало сучасну назву.

Та найцікавіше – це незвичний формат міста. Кубер-Педі у перекладі з мови місцевих племен – «Нора білої людини». Якщо подивитись з літака, ви нізащо не здогадаєтесь, що пролітаєте над містом. Так сталось, що перші шукачі опалів, тяжко працюючи у вузьких шахтах, швидко збагнули, як можна порятуватись від пустельної спеки. Вони залишались у своїх «норах» і в позаробочий час, а згодом почали будувати справжні підземні житла на глибині від 2,5 до 6 метрів, куди привозили свої сім’ї. Адже температура у таких «квартирах» залишається сталою і не перевищує 22-25°С, до того ж вони прекрасно захищені від піщаної бурі. Інколи потрапити у шахту можна було не виходячи на поверхню, безпосередньо з помешкання.

Таким місто є і дотепер. Та кубер-педівці не потерпають від незручностей: у помешканнях надзвичайно цікаво, гарно і комфортабельно, не гірше як у наземних будинках, які теж є у сучасному Кубер-Педі.

Воду постачають водогоном з артезіанської свердловини, пробуреної далі за межами міста, електрику отримують від сонячних батарей.

Грають у гольф місцеві жителі вночі – через спеку. А ось у підземному місті можна прогулюватись, не виходячи на поверхню, Є тут підземні магазини, сувенірні крамнички, ресторан і бари, музей, готель, навіть басейн, церкви та цвинтар! Рослинності ж мало через посушливий клімат, тому – можна вирощувати кактуси, а можна зробити дерево, скажімо, з металу, пофарбувати зеленою фарбою і тішитись, що ніколи не засохне. Стіни у приміщеннях інколи роблять у сучасному стилі – зі штукатуркою, декоративними панелями, але частіше залишають природний вигляд, лише вкривають спеціальним закріплюючим розчином. Незвичайний досвід для будь-якого туриста – уявити себе печерним жителем, але з комфортом.

Більшість місцевих жителів займається тією ж справою, що і засновники міста – вони шукають опали: працюють у вузьких тісних шахтах. Не всім щастить розбагатіти. Хоча відомі випадки неочікуваних дорогоцінних знахідок: при будівництві готелю у 80-х роках видобули опалів вартістю близько 360 тис. доларів, інколи люди, розширюючи кімнату чи вирубуючи нові сходинки, знаходили коштовні камені на великі суми.

Видовищні, фантастичні краєвиди та незвичні житла приваблюють також кінематографістів. Так, тут відбувались зйомки таких фільмів як «Opal Dream», «Пригоди Присцили, королеви пустелі», «Божевільний Макс 3: Під куполом грому», «Кенгуру Джекпот» та інші. А де ж ще проводити навчання експедиції на Марс! Теж тут, на околицях Кубер-Педі.

Родовище експлуатується більше 100 років і вже фактично майже вичерпане. Тому молодь часом їде з міста, шукаючи іншого життя. Але після побудови поблизу залізниці Кубер-Педі перетворився на популярний туристичний об’єкт, тепер тисячі подорожуючих щорічно відвідують столицю опалів.

До речі, про опали: у Кубер-Педі вони надзвичайно якісні, так звані світлі або білі, власне розробка родовища відбувається за 50 км від міста.