АФАРСЬКИЙ ТРИКУТНИК (АФРИКА)

Вулкани, що діють і "сплять", натічні форми, засолонені ґрунти, озера з нафти й сірчаної кислоти та інші наслідки рифтоутворення в Афарському трикутнику - своєрідному тектонічному трійнику, де перетинаються рифти Червоного моря, Східноафриканський і Аденської затоки (території Джибуті, Сомалі, Ерітреї та Ефіопії) на межі Африканської та Аравійської тектонічних плит. 

Фантастична, нереальна краса в поєднанні з відчуттям небезпеки, подивування потужністю і глобальністю процесів, що відбуваються з нашою планетою, та усвідомлення крихкості і незахищеності людини перед силами природи – ось що таке Афарська котловина.

Якщо ж відкинути емоції і взяти до уваги наукові факти, то це – геологічна депресія (тобто понижена ділянка рельєфу) на мисі Гвардафуй (інакше – Африканський Ріг), на територіях Джибуті, Сомалі, Ерітреї та Ефіопії. Ще її називають Афарським трикутником, оскільки – увага! – тут знаходиться своєрідний тектонічний трійник, де перетинаються Рифт Червоного Моря, Східноафриканський рифт і Рифт Аденської затоки, поблизу солоного озера Абе. Озеро Асаль - найнижча точка континенту (-156 м н. р. м.).Груба соляна кірка прикриває воду, як лід на озері взимку… А в «ополонці» можна скупатись. Ефект буде такий самий , як у Мертвому морі (точно не потонете!), навіть сильніший, адже у цього озера солоність більша.

Це друге місце у світі після Ісландії, де процеси рифтоутворення можна вивчати на суходолі.

У Афарській котловині є і «Долина Смерті» (не плутайте з каліфорнійською!). Це – западина Данакіль у одноіменній пустелі – одне з найспекотніших (максимальна температура 63°С), найнедоступніших – немає доріг, тільки караванні стежки, – місць на планеті. Та це найменша «незручність», адже на додачу до спеки ми отримуємо повний комплект пекельних розваг: вулкани – діючі поруч зі сплячими, отруйні випаровування, засолонені ґрунти, озера з нафти та сірчаної кислоти. Але, на диво, тут живуть люди – народність афар. Є навіть зебри, газелі та містер витривалість – дикий віслюк! А ще туди влаштовують набіги науковці (це логічно) і … туристи!

Оце вже викликає у вас подив? Ви б – поїхали в таке місце?.. Запевняємо вас – поїхали б! Тому що поєднання всіх перерахованих нами «принад» створило дивовижніші, фантастичніші, живописніші пейзажі зі всього, що ви колись бачили (ну ми так думаємо)). Один погляд на світлини – і у вас не залишиться ніяких сумнівів щодо нашого ствердження.

Завдяки вулканічній активності на поверхню потрапляють розчини і випари, насичені хімічними сполуками заліза, сірки, калію, мангану та ін., з яких утворюються різноманітні мінерали. Кратери, озерця, натічні форми, кристалічні агрегати яскравих кольорів – ніби потрапляєте на іншу планету.

Гарячі джерела данакальскої западини. Інколи просто не потрібно слів, тільки очі… тільки дивитись і дивуватись… Які дивовижні утворення вкривають береги та мілини кислотного озера! Це агрегати кристалів солей, які утворюються напрочуд швидко і масово, оскільки високі температури сприяють швидкому випаровуванню розчинів та різкому підвищенню концентрації солей. При швидкому випаровуванні солі кристалізуються з перенасиченого розчину, утворюючі неймовірні соляні «квіти».

Унікальний вулкан Далол – найнижчий наземний вулкан у світі (-48 м н. р. м.). Тепер він відпочиває після виверження 1926 р. А навколо нього – фантасмагоричний мінералогічний шабаш.

Панорамне фото вулкану Далол. Незвично і ніби якось несерйозно, правда? Де високі схили, вкриті лавою, де конус, де кратер? Немає, натомість бачимо дуже пологий овальний купол , висота якого лише 41 м при ширині близько 2 км на 1 км. Це найнижчий наземний вулкан, його кратер розташований на висоті 48 м нижче рівня моря!
У кратері – кислотне озеро. Саме так! Оця неймовірного жовто-зеленого кольору «вода» – насправді концентрований гіперсолоний високотемпературний кислотний розчин з надзвичайно високим вмістом заліза.

Фантастичний пейзаж навколо вулкану : сіруваті конуси термальних джерел, які вже припинили свою діяльність, маячать на горизонті, а око тішать життєрадісні кольори галіту (кам’яної солі), забарвленої гідроксидами заліза. Окислюючись на повітрі, мінерал змінює свій «імідж» і забарвлюється у оранжево-бурі відтінки.

Кислотні калюжі, наповненні концентрованими та відкладення солей створюють неймовірні малюнки на поверхні Данакільської западини поблизу вулкана Далол. Але ця краса небезпечна, тому слід насолоджуватись красою, але не забувати про обережність.

Діючий вулкан Ерта-Але (Ертале) – «Гора, що димить» або «Ворота в пекло» - найактивніший в Ефіопії, один з п’яти відомих у світі з лавовим озером, а кратерів має два. Лава базальтового складу, доволі рідка і рухлива, починаючи з 1967 р. з кальдери періодично витікають лавові потоки. Тому конус вулкана постійно росте.

А вулкан Дабаху наробив галасу по всьому світі 26 вересня 2005 р. Виверження – фактично його дебют в історії людства, разом з серією землетрусів-передвісників, призвело до підвищення сейсмічної активності у регіоні та появи розломів земної кори, які утворили зону через Кенію і Ефіопію завдовжки близько 60 км та завширшки 6-8 м. Вулканічний попіл тримався у повітрі три дні, лава виливалась на поверхню. Катастрофа? Так, але одночасно унікальна можливість для вулканологів, геологів вивчати процеси рифтоутворення, як то кажуть, онлайн.

Невже той вулкан такий аж супергігантський, потужний, аж плиту розколов? Та не малий – 10 км в діаметрі, але… Причина катастрофічних наслідків – не стільки вулкан, як місце його розташування. Згадаємо – Афарський трикутник, Велика (Східноафриканська) рифтова долина на межі Африканської та Аравійської тектонічних плит. Поблизу межі – наш Даббаху… Землетруси і виверження у цій зоні – результат і ілюстрація процесів «життя» тектонічних плит. Афарська котловина розсувається зі швидкістю 1-2 см на рік, Аравійська, Нубійська та Сомалійська плити розбігаються.

Якщо ж поринути у далеке минуле, дізнаємось ще один цікавий факт про Афарську котловину: саме тут 1973 р. було вперше знайдено залишки Australopithecus afarensis – афарського австралопітека (вік близько 3,5 млн.р.), а 1974 р. – майже повний скелет особини жіночого роду, яку назвали Люсі. В подальшому були інші знахідки решток цих гомінідів , відомих як «Перша сім’я».